phone 

Тел: +38(044)

279-55-86

(067) 983-22-68

intel_sha@ukr.net

Соціальне призначення правотворчості полягає у встановленні певних стандартів, вимог до правової поведінки учасників суспільних відносин, які (с позиції держави) є припустимими, бажані або необхідні (обов'язкові чи заборонені). Йдеться не про "дарування" юридичним або фізичним особам (чи іншим субєктам) певних можливостей або благ. Певні стандарти правової поведінки, як і певні права або обовязки людини є природними і тому вони є невідчуженими, зокрема, про невідчуженість прав і свобод людини йдеться у ст. 21 Конституції України. Власне про стандарти правової поведінки, про правові ролі у Конституції не йдеться. Тому, коли ми говоримо про правотворчість, ми маємо на увазі творення саме обєктивного права ("юридична правотворчість"), що "вимальовує" стандартні правові ролі. Бо в цих ролях відбивається людина правоактивна. Від народження і до смерті людина взаємодіє з державою, виконуючи ролі чи то платника податків, народного обранця, державного службовця, правоохоронця, приватного підприємця тощо. Отже, з точки зору успішного виконання правової ролі потрібна орієнтація у правових нормах, уміння локалізувати негативні наслідки їх незнання або недотримання. Людина кожної миті відтворює у своїх правових ролях норми права. Вона сама є і нормотворцем й, одночасно, виконавцем певних правових норм.

 

Ковальський В.С, Козінцев І.В. Правотворчість: теоретичні та логічні засади. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 192 с.