Аналітика
Юристи-початківці часто вважають, що найважливішими в праві є формальні логічні міркування, які пов'язують норму права (її ще називають "верхній рядок") із конкретною ситуацією ("нижній рядок"). Норма права визначає той чи інший правовий наслідок ("правило поведінки"), логічно повязуючи його з передумовами. Цю зв'язку дехто вважає основною проблемою правозастосування.
Однак вагомість цих формальних міркувань не варто перебільшувати. Основні проблеми судді і судочинства виникають не у зв'язку з формальними співвідношеннями між передумовами і висновком, між юридичними ознаками ситуації і її правовим наслідком, тобто не стосовно юридичного силогізму. Значно складнішим завданням судочинства і юриспруденції взагалі є пошук, встановлення та розмежування згаданих вище "юридично значущих ознак". Передусім йдеться про ознаки тієї норми права, яка регулюватиме ситуацію, з одного боку, і ознаки певної ситуації, тобто конкретного випадку з життя, який і потребує правового вирішення, - з другого. Тут варто згадати слова Шопенгауера: "складність і небезпека помилок чатують на нас при встановленні ознак, на яких будується висновок, а не в самому висновку; висновок виникає сам по собі, щойно передумови встановлено. Однак у пошуку останніх і полягає вся складність: саме тут сама лише логіка втрачає свою вагу".
Отже, вирішення юридичних питань (наприклад, що і скільки сторони винні одна одній за договором або чи може працівник вимагати відшкодування збитків, що виникли внаслідок трудової травми та ін.) є складним мереживом. Воно зіткане з пошуку передумов, точного їх окреслення, встановлення того, яку із норм потрібно застосувати. Зрештою, настає саме застосування норми, тобто використання правового наслідку як логічного висновку, що випливає зі встановлених передумов і визначає належну поведінку.
© Р. Циппеліус. Методика правозастосування