Аналітика
Інститут охорони спадкового майна впроваджений Цивільним кодексом України, в якому передбачено, що охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою (ч. 1. статті 1283 ЦК України). В цій же статті вказано, що заходів до охорони спадкового майна вживає нотаріус (ч.2 цієї ж статті). Якщо в складі спадщини є майно, яке потребує управління, догляду або вчинення “інших юридичних і фактичних дій для підтримання його в належному стані” (тобто перелік таких дій є відкритим), нотаріус у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (ч.1 ст. 1285 ЦК України).
З цієї норми можна зробити висновок, що в разі наявності спадкоємців управління спадщиною та інші дії, передбачені цією статтею, здійснюється спадкоємцями.
Протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України) майно, належне спадкодавцеві, перебуває у складі так званої спадкової маси, тобто всієї сукупності прав і обов’язків спадкодавця, яка залишається нероздільною, допоки не буде встановлено кількість спадкоємців, не відбудеться поділ майна між ними за законом або заповітом тощо. Разом з тим, частиною п’ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини,тобто з дня смерті особи (ч. 2 статті 1220 ЦК України). Таким чином, володіти і користуватися майном спадкоємець може з самого початку перебігу строку для прийняття спадщини, і тому він може забезпечити і догляд, і охорону, і вжиття інших дій для підтримання майна в належному стані. А розпоряджатися майном він не може до прийняття спадщини, оскільки цим можуть бути порушені інтереси інших спадкоємців.
Статтею 61 Закону України “Про нотаріат” встановлено, що якщо у складі спадщини є майно, що потребує управління, а також у разі подання позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями нотаріус призначає хранителя майна. Якщо у складі спадщини є корпоративні права для управління ними, нотаріус призначає управителя спадщини з числа спадкоємців або виконавців заповіту, а в разі їх відсутності - укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. При цьому статтею 62 цього закону встановлено, що хранителі, опікуни та інші особи, яким передано на зберігання спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями, мають право одержати від спадкоємців винагороду за зберігання спадкового майна. Таким чином, хранитель спадкового майна теж може бути спадкоємцем. Можна зробити висновок, що конкретизація в ч. 3 статті 61 щодо “управителя спадщини з числа спадкоємців” є зайвою, оскільки фактично і хранителем майна, і управителем корпоративних прав у складі спадщини може бути спадкоємець.
Таким чином, відповідно до положень ЗУ “Про нотаріат” особа з числа спадкоємців може отримати статус управителя корпоративних прав в складі спадкового майна. Проте, виходячи з системного тлумачення ЦК України, управитель та установник управління (вигодонабувач) не можуть збігатися в одній особі, що є неминучим у випадку, якщо спадкоємець управляє сам належним йому майном, повні права на яке він отримає після прийняття спадщини. Тому статус спадкоємця, який успадкував корпоративні права, та його повноваження щодо розпорядження такими правами, за Цивільним кодексом не визначений. В ч. 2 ст. 1285 ЦК України вказано, що особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини. Проте чи можна вважати спадкоємця, який успадкував корпоративні права, такою особою — питання залишається відкритим. Враховуючи, що Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 4 ЦК України), у випадку колізії між нормами ЦК і закону застосовуються норми ЦК.
З метою охорони спадкового майна нотаріус вживає низку заходів, зокрема здійснює його опис (ч.1 ст. 61 ЗУ “Про нотаріат”). Порядок опису майна визначено Інструкцією про вчинення нотаріальних дій, в якій зазначено, в тому числі, що охоронцем спадкового майна може бути призначено осіб з числа спадкоємців, опікунів над майном осіб, визнаних безвісно відсутніми або місцеперебування яких невідоме, або інших осіб, визначених спадкоємцями (п. 4.1. Інструкції). А в п.9 Інструкції вказано, що якщо під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна з'ясується, що у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту на підставі заяви заінтересованої особи укладає договір на управління спадщиною з цією особою. Відповідно, можна зробити висновок, що в разі наявності спадкоємців управління майном, яке потребує цього, здійснює охоронець спадкового майна, без договору. Частиною 3 статті 1283 ЦК України встановлено, що особи або органи, що вживають заходів з охорони спадкового майна, мають право укладати договори з третіми особами, спрямовані на забезпечення охорони спадкового майна. Очевидно, що охоронець спадкового майна за Інструкцією є такою особою за ЦК, тобто він може укладати відповідні договори з третіми особами. Мабуть, під такими договорами маються на увазі будь-які правочини, окрім тих, що спрямовані на розпорядження майном, оскільки це б суперечило виключній меті охорони спадкового майна — його збереження.
Тобто, на підставі викладеного, можна зробити висновок, що особа з числа спадкоємців, яку призначено охоронцем спадкового майна, може протягом строку для прийняття спадщини вчиняти правочини, спрямовані на збереження такого майна, тобто фактичні і юридичні дії для підтримання його в належному стані. Особа з числа спадкоємців, яку призначили “управителем корпоративними правами у складі спадщини”, за ЗУ “Про нотаріат”, має невизначений за ЦК статус, проте є ймовірність, що у випадку виникнення спору суд визнає за такою особою право здійснювати необхідні дії з управління майном.
Разом з тим, виникає питання, яка саме сукупність корпоративних прав може належати такій особі-управителю з числа спадкоємців. Зокрема, перехід права власності на акції відбувається лише після прийняття спадщини та спливу шестимісячного строку, встановленого ЦК України. Для переходу права власності на акції від спадкодавця до спадкоємця депозитарна установа здійснює відповідне переоформлення такого права (порядок його передбачений Положенням про провадження депозитарної діяльності) на підставі, зокрема, копії свідоцтва про право на спадщину (п. 7 гл. 2 розділу V Положення) , яке, як відомо, видається не раніше 6 місяців з дня відкриття спадщини. Тобто, до такого переоформлення спадкоємець, в тому числі і спадкоємець, призначений управителем майна, не може здійснювати прав акціонера, передбачених законодавством. В тому числі він не може скликати загальні збори та голосувати на них, оскільки відповідно до статті 27 ЗУ “Про акціонерні товариства” право на участь в управлінні товариством мають лише акціонери — власники акцій.
Тобто, невідомо, як саме управитель корпоративними правами за ЗУ “Про нотаріат” з числа спадкоємців міг би здійснити необхідні на його думку фактичні і юридичні дії, спрямовані на збереження спадкового майна, якщо вони передбачають участь в управлінні товариством. Більше того, навіть стосовно управителя не з числа спадкоємців, тобто іншої особи, яка набула статусу управителя за ЦК, це питання залишається відкритим. Тобто, в законодавстві відсутній механізм реалізації управителем його прав та обов’язків за договором управління корпоративними правами у складі спадкового майна.
Таким чином, спадкоємці або управителі-інші особи фактично не мають законодавчого механізму для реалізації управління корморативними правами у складі спадщини. Зокрема, депозитарна установа може відмовити у скликанні загальних зборів на вимогу спадкоємця, який ще не набув права власності на успадковані акції в повному обсязі, може бути суто формальною, на підставі того, що законодавство про акціонерні товариства не передбачає права будь-яких інших осіб, окрім акціонерів, скликати загальні збори та здійснювати управління товариством. У випадку, якщо спадкоємець буде не згоден з прийнятим рішенням, йому доведеться оскаржувати його в суді, а, з огляду на викладене, довести наявність у нього прав на скликання зборів йому буде важко. Залишається сподіватися, що законодавець та правозастосовча практика дійдуть до встановлення механізму дій управителя у випадку необхідності швидко діяти для збереження спадкового майна - корпоративних прав.